У класах пройшли тематичні уроки з нагоди 154 річниці від дня перепоховання Т.Г.Шевченка

  В історичному розвитку України Шевченко – явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та популярністю Шевченко – виняткове явище також у світовій літературі. Із 47 прожитих років поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 – на засланні, а решту – під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі Іван Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим».


Саме Черкащині судилося стати його малою батьківщиною. До неї щоднини він прагнув понад усе, перебуваючи на чужині.


З Україною поет планував пов’язати своє майбутнє. Тут заповідав його похоронити у своєму «Заповіті»…


22 травня 154 років тому він, за сприяння своїх вірних друзів, назавжди повернувся на Україну – в домовині, оббитою червоною китайкою…



Спочатку на кошти друзів 1 (13 березня) його було поховано на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі. За клопотанням Михайла Лазаревського було отримано дозвіл на перепоховання Т.Г.Шевченка. 26 квітня (8 травня) 1861 року домовина була викопана, перенесена через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею потрапила до Москви.




Далі її шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитровськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва. Ланцюговим мостом, випрягши коней із воза, його провезли студенти Університету Святого Володимира і далі набережною до – церкви Різдва Христового на Подолі.


У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато міщан. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Тараса Шевченка в Києві. Та Григорій Честахівський відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо ще за життя Поет мріяв про: «тихе пристанище і спокій коло Канева».


8 (20 травня) 1861 року на пароплаві «Кременчук» із Києва прах Шевченка потрапив до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 10 (22 травня) в церкві було відслужено панахиду, опісля якої «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю, до свого дому» – згадував Григорій Честахівський. Туди ж перенесли дерев'яний хрест, який був встановлений на могилі.


Так Тарас Григорович знайшов свій вічний спочинок на Чернечій горі біля Канева.


Па м’ятаймо його заклик:


Свою Україну любіть,


Любіть її... во время люте,


В останню тяжкую минуту


За неї Господа моліть.


І намагаймося жити за його заповітом.